ніч в музеї-2010

Треба швидше записувати, бо з попередніх п'яти ми пам'ятаємо лише три! Реально, якась групова амнезія :)

Отже...

Сфінкс

Цього року ми вирішились обійтись "малою кров'ю" (завжди так вирішуємо, але як втягнешся - важко зупинитись). Кодовим стало слово "сон" - що може бути більш атмосферним образом для "ночі"? Підібрали поезії, згадали дещо зі старого-перевіреного. Муза традиційно вела, але говорила більше експромтом (добре, що мала досвід). Примари вже не вискакували, але створювали дуже атмосферні образи - кожна в своїй залі.

Наталя Юрченко

Головною родзинкою вистави був наш старовинний рояль, який оживила Наталя Юрченко. Сказати, що вона лаурет різноманітних конкурсів, - нічого не сказати... вона - просто геній:) Ми вперше познайомились за кілька днів до "Ночі". За рекордно которий час розробили програму, яка складалась по черзі з її виступів та декламацій наших муз, що в образі мімів в пройомах готичних вікон чаклували зі словами. 

Алла-мім

Мені здається, все вийшло дуже емоційно з елементами екстріму. По-перше, страшнувато було за Аллу Абрамову, яка за час своїх театральних студій навчилась потрясаюче виражатися мовою тіла. Але її дістався найвищий п'єдестал, того ж вузький, тож мім ризикувала перетворитись на пташку. Та крім того змусив понервувати рояль. Якось я забула попередити нашу піаністку, що в нього трохи поламана нога, а на репетиції вона, як виявилось, грала досить стримано і доволі скептично поставилась до звучання цього дідугана. Під час самого дійства вони, очевидно, знайшли спільну мову (звучання) і ввійшли враж. Разом з ними в танок пішли і меблі. Словом, якби ми затягнули концерт хоч на одну композицію - опинились би на першому поверсі. 

"Як я люблю оці години праці..."

Ну що ще?.. Гості... Глядачі були класні. Ми цього року вмисне не роздували подію, бо, якщо чесно, економимо сили на деякі проекти-роботи. Але слава іде попереду. Напередодні нам постійно дзвонили, питали, як можна втрапити, навіть дехто пропонував залучитись і почитати Пушкіна (?!). Мусили навіть багатьом відмовляти. Основна причина досить позорна (вкотре на це ловимось): до нас збиралось прийти міське начальство. Раніше через такі інтенції ми проводили дві ночі підряд, щоб і пузатеньких пропустити і шанувальникам було комфортно. Але цього року не мали технічної можливості. Але чхальство "бронью не скористалось". Тим не менш очей було достатньо, а за рахунок того, що ми скоротили власний сценічний простір, всім було чим дихати.