ніч в музеї

15 травня ми знову грались в "Ніч музеїв".  Власне це вже в п'яте. На честь міні-ювілею - екскурс в історію.

Перша спроба. Пройшла з розмахом. Музей Лесі Українки організував широку програму, залучив кілька класних колективів. Наша роль полягала у театралізації екскурсії. Вийшло цілком автономне дійство, вистава, де глядачі ходять залами слідком за Музою-гідом, і в кожній залі їх очікує якась нова дивовижа. 

Загальна тема "Таїна творчості", але якщо чесно я вже точно не пригадую, як саме вона єднала три окремих фрагменти, так що дофантазую :) Спочатку ми говорили про головне - про любов, центральний образ - Одержима, яка, нмсд, стала найкращою роллю Тетяни Павлюк. 

Пізніше - знову про любов :) Замахнулись аж! на "Лісову пісню" (уявляю обличчя скептиків). Але ми були не дурні - ніяких пафосних діалогів або дилетантських пристрастей, лише чисте кохання, яке, як відомо, не потребує слів. Мавкою була наша танцівниця Настя Ганага, що підкорила і Лукаша (сопілкаря Сашу Самохвалова) і решту чоловіків-глядачів. І насамкінець з темряви зі скрипом та шипінням появлялись почвари, нічні примари, що змушують поета писати - поетично-музичне марево з елементами містики :). Якщо пам'ять мене не зраджує, багатьом було страшно. 

***

Наступна "Ніч" присвячена лицарству. Схема та сама: Муза веде, глядач боїться, але поволі пересувається затемненими залами, де нізвідки з'являються... 

Спочатку Трістан та Ізольда. 

Це улюблена роль нашої Іри Карнакової (її досі дехто зве "Ізольда Олександрівна"), яка чудом завдяки ній набула довгої коси та мусила прямо на сцені її втратити через примхи того Трістана. 

Взагалі, в цій частині було багато вигадок, починаючи від появи героїв, закінчуючи костюмом Ізольди. Далі - фрагмент "Осінньої казки" та "Блакитної троянди". Тут головне відкриття - Надя Михайлова, тоді студентка 3 курсу, яка зіграла Любов Гощинську. 

Монолог божевільної вона прочитала у скляному кубі, в якому ми її закрили на кілька годин :) Сподіваюсь, що не через це вона більше з нами не гралась :)

Далі - "кроки Командора". Якщо я нічого не плутаю, це вперше Алла Абрамова та Денис Мокренцов брали участь у ночі. 

Грали прекрасно, але драматизм розвіявся, коли крізь бутафорське дзеркало увірвався "він, камінний". А по закінчені Муза покликала на балкон, де після нехитрої ініціації гості могли перевести дух та розслабитись... 

Наступний нічний мотив - подорож світами. Поштовхом стало коротеньке оповідання Лесі Українки "А все-таки прийди...", яке я дуже люблю... за незавершеність, за мозаїчність, за шаманський образ книги. Цього разу дійство розпочиналось прямо на вулиці з пантоміми. Серед глядачів була стара знайома - Муза, добре замаскована у дамочку-мандрівницю. Наш тільки-но здобутий підвальчик перетворився на антикварний магазин, в який закликав п'ятьма мовами колоритний крамар (Ренард Кутковський). Там серед мотлоху Муза знаходить книгу, що стає ключем подальшої подорожі, куди вона рашує під музику Брамса... 

Вище поверхом - шум моря, поїзди, єгипетський сфінкс, українські гаї, міфічні істоти (останні з нашої вистави "Щастя")... 

Як і раніше, звучала чудова музика (дякувати Саші Семиліт і Сергію Акішеву), а часом поезії в записі (дякуємо Роману Куровському). Та, як і раніше, все закінчилось улюбленим вином Лесі Українки на балконі музею. 

Йой! Допис вийшов задовгий! Тож про цьогорічні експерименти наступного разу ;)