ніч в музеї

15 травня ми знову грались в "Ніч музеїв".  Власне це вже в п'яте. На честь міні-ювілею - екскурс в історію.

Перша спроба. Пройшла з розмахом. Музей Лесі Українки організував широку програму, залучив кілька класних колективів. Наша роль полягала у театралізації екскурсії. Вийшло цілком автономне дійство, вистава, де глядачі ходять залами слідком за Музою-гідом, і в кожній залі їх очікує якась нова дивовижа. 

Вітання!

У нас свято! У вузівському конкурсі читців здобула гран-прі наша Муза - Алла Абрамова. І сьогодні, як переможець, виступала на сцені театру ім. А.Чехова. Приємно, що голова жюрі Фелікс Штейнбук, людина без зайвих сентиментів, після завершення конкурсу сказав, що першість Алли навіть не обговорюється.

День народження

25 лютого 2003 року в нас відбулась перша вистава.

Тож цього року театру "Сім Муз" сім років.

На жаль, цими днями музи та музагети розкидані по різних містах.

Але дуже скоро зберемося і святкування, як хороше вино, розтягнемо на сім днів :)

А тоді почнуться нові вистави, проекти і дописи...

камінний господар_варіант 1

Час - з ним бореться цей блог.

Час натомість бореться з нашою пам'яттю.

2004 рік. Літо. Ми готуємось до вистави. Чому "Камінний господар"?

Чому "Чарівний спів" в той же самий час займається середньовічними кантами? (потрясаючий збіг обставин, котрий неминучий, коли тебе поглинає якась робота - все навколо тільки для неї ніби і готувалось...).

очікуючи на Ґодо

Кожна вистава має свою історію. Так само і з цією, але не зважаючи на все, ця вистава має ще і декілька відмінностей від попередніх. Запитаєте чому? Вистава “подарункова” (specially for…), що мала би бути “сюрпризом” для людини, яка долучилась до перших кроків нашого театру і багато в чому спонукала нові кроки власного “Я” кожного з нас. Працювати над виставою було складно, то ж не дивно, що вона “вимучена”. Навіть розуміння тексту давалось дуже важко, а входження в образ взагалі гальмувало час презентації. І нарешті ця вистава мала ту родзинку, що вперше дала можливість розкрити режисерській потенціал Саші Вісич, яка раніше була лише акторкою, що вміла всерйоз і надовго зливатись зі своїми ролями. Такою була Папуша, такою стала Айша, з якою мені довелось отримати маленький досвід Мохамммеда.

наш Малкович

"Осіння буколіка"
(аплікація за поезіями Івана Малковича)
Мені здається, що для кожного з учасників цієї вистави вона стала знаковою по-своєму. Для мене - майже містичною. Ми задумали взятися за поезію Малковича 2004 року напередодні Дня української мови і, що важливіше, напередодні Помаранчевої революції. Звичайно, ми не знали, що так станеться)

без чого не буває театру?

Однозначно, без акторів, адже в такому випадку приміщення просто перетворюєтся на німу кімнату, яку невдовзі приречено здавати в аренду.

Без чого не буває актора?

Однозначно, без сцени, адже в такому випадку актор рано чи пізно стане продавцем косметики чи шаурми, що у вільний час почитує Сартра.

Без чого не буває сцени?

Однозначно, без глядацької зали, адже тоді сцена стане комерційним, таким собі, місцем розпродажу одягу та взуття.

Без чого не буває глядацької зали?

Однозначно, відповідь напрошується сама по собі - без глядача, адже в іншому випадку пуста глядацька зала невдовзі стане залом для дискотек, а крісла залюбки розметуть всі, кому не лінь.