02 серпня, 2011

Напіврослинне

Трохи про чудо літа, моря... Щоранку і щовечора поринаю в натовп приїжджих. Купаюсь в звуках рідної мови. Я ж ще добре пам'ятаю, коли українці або автоматично переходили на російську в Ялті, або ж... говорили тихенько, боязко. Останнє - особливо принизливо. Тепер зовсім інакше. Мову чути скрізь. І симпатичний, такий органічний суржик... Море відтінків, як у моря. Які гарні обличчя! Гарні усмішки. Правда, в Ялту їдуть люди без фантазії, бо надто вона розтиражована і гамірлива, як попса. Я люблю Ялту, але іншу. Південний берег Криму треба відкривати, причому постійно. І знаходити закуток, де ніхто не завадить Тобі на кілька днів стати рослиною.
На жаль, поки що це для мене недосяжна розкіш. Або просто той трудоголік, що сидить в мені, надто впертий. Поки що - 10 хвилин ранком і 20 хвилин ввечері. Це моя хмільна доза. Більше - в межах Ялти! - важко витримати. Це вже і мої друзі зауважили - у нас всіх виробилась кліпова свідомість: якийсь миттєвий рух, сплеск, спалах... і перемикаємо на наступну картинку.
Але зворушливо навіть спостерігати за людиною, яка просто сидить над морем і дивиться в далечінь.
І якось з острахом і водночас прихованою радістю рахуєш дні. Немов до звільнення. Залишилось 28 днів літа. Бо щастя, щоб його цінувати, повинно бути мало.  

18 травня, 2011

ГаРмИдЕр. Фестиваль "Блакитна Троянда". Сюжет.


Оце відео про нашу участь у фестивалі "Блакитна троянда"
Дякуємо театру "ГАРМИДЕР" за наданий сюжет! ))

04 липня, 2010

нотатки до мемуарів

Не встигаємо!!! Не жаліюсь - хвалюсь :)
План був такий: спочатку розміщуємо колективні спогади про колишні вистави (до здійснення лишилось 3-4). Тоді починаємо "он-лайн" трансляцію. Якщо серйозно, то просто регулярно і вчасно розказуємо про свій новий проект.  
Спогади почекають, бо, дійсно, ніколи не навалювалось так багато і такої різної роботи. А ось про проект... Сьогодні пройшла перша репетиція. На аркуші лишилось чимало багатозначних словосполучення, що готувались до нічної розшифровки. Але щось в мені таке несучасне прокинулось... Не забобони... Може жмотство :) Так цікаво, як народжується ідея, перетікає одна в другу, але ділитись не хочеться. Це чистий смак, як перший поцілунок з коханою людиною, - кричить в середині, а від публіки ховається. 
Та, може, далі придумаю якусь нешкідливу форму. А поки скажу лише, що це "Адвокат Мартіан". Режисер - Тарас Жирко. Далі буде...

25 червня, 2010

Кассандра_ч.1_

Вистава “Кассандра” - це ціла епоха для нашого театру, епоха тривалістю в рік. Ми готували її до 100-річчя з дня написання драми, яка була закінчена Лесею Українкою 1907 року в Ялті. Озброївшись такою знаковістю з домішками містичності (про що трохи пізніше), ми вирушили на “війну” з текстом. Думаю, з наших муз не тільки я відчувала страшенний його опір. Одна справа просто читати, а інша спробувати уявити, як то буде на сцені. Те, що захоплює мене в драмах Лесі Українки - віраж думки, який врешті залишає з широко розплющеними очима та розгубленістю наприкінці твору. Як це передати? Як іти до часто не підготовленого глядача з визнанням, що відповідей не маєш? І як йому-наївному признатись, що з перших сторінок хотілось прибити Кассандру? Або - найскладніше - як подати складні діалоги/монологи так, щоб, зал не знудився? Плюс той міф, що “Кассандра” - несценічна... Словом, складний текст; і для сприйняття, і для того, щоб його елементарно вивчити (особливо головна роль!) підштовхну шукати оригінального ходу. Знайшли...
По-перше, роздвоїли образ Кассандри: царівна та її alter-ego, обдарована даром пророцтва. Тепер нам вже важко уявити, що може бути якось інакше, бо все прекрасно лягло під наш задум. Тоді незвідки потрапила в руки збірка поезій скульптора Mirtala, причому, як на мене, скульптор вона цікавіша ніж поетеса. Її книга була оформлена фотографіями її ж робіт, кожна з яких - завмерла історія, яку дуже хочеться використати як декорацію до чого завгодно, аби використати. Для нашої “Кассандри” ідеально підійшла композиція “Duality of Being” - лаконічна і містка водночас. Вона надихнула нас на створення багатофункціональної конструкції, яку ми жартома називали “конем”. Але саме ця ілюстрація пропала разом з маленьким альбомом. Тож просто для атмосфери дещо інше:
Ясно, що наші реальні декорації сильно відрізнялись від задуму, здебільшого через банальні причини, які аматорському театру можна і не озвучувати. З тих же причин прийшлось викручуватись з костюмами. Ми допустили деяку дизгармонію в гардеробі. Жіночі вбрання шили самі, вони об’єднані одним стилем і водночас індивідуальні, а головне - мінімалістичні. А от чоловічі - запозичені і дещо традиційні для еллінських стилізацій. Але, здається, крім нас самих, ніхто цього не зауважив, та й добре.

03 червня, 2010

перемоги наших друзів

І знову: ВІТАЄМО!!!
Наші друзі з капели бандуристок ім. Степана Руданського Кримського гуманітарного університету, стали лауреатами ІІІ премії 10-ого міжнародного фестивалю "Дзвени, бандуро", що проходив в Дніпропетровську. Учасників було понад 700! 
Концертмейстром капели є Олександра Семиліт, вона ж, за сумісництвом, - наша театральна музИка і дуже хороша, позитивна людина. 
Колись складемо їй окрему історію-оду :) 
А поки що... пишаємось кримчанками! 

02 червня, 2010

ніч в музеї-2010

Треба швидше записувати, бо з попередніх п'яти ми пам'ятаємо лише три! Реально, якась групова амнезія :)
Отже...
Сфінкс
Цього року ми вирішились обійтись "малою кров'ю" (завжди так вирішуємо, але як втягнешся - важко зупинитись). Кодовим стало слово "сон" - що може бути більш атмосферним образом для "ночі"? Підібрали поезії, згадали дещо зі старого-перевіреного. Муза традиційно вела, але говорила більше експромтом (добре, що мала досвід). Примари вже не вискакували, але створювали дуже атмосферні образи - кожна в своїй залі.

26 травня, 2010

ніч в музеї

15 травня ми знову грались в "Ніч музеїв".  Власне це вже в п'яте. На честь міні-ювілею - екскурс в історію.
Перша спроба. Пройшла з розмахом. Музей Лесі Українки організував широку програму, залучив кілька класних колективів. Наша роль полягала у театралізації екскурсії. Вийшло цілком автономне дійство, вистава, де глядачі ходять залами слідком за Музою-гідом, і в кожній залі їх очікує якась нова дивовижа.